Новини

Триває липень, найспекотніший місяць літа. Тому нагадуємо, як уберегтись від сонячних опіків, про основні симптоми та ознаки, які сигналізують про необхідність звернутись до лікаря. 

Вплив УФ-променів може сприяти появі еритем, сонячних опіків, старінню шкіри, меланомі тощо. Еритема та сонячний опік – гострі реакції шкіри на надмірну кількість ультрафіолету. Під дією сонячної радіації судини розширюються та збільшується об’єм крові у дермі, тому виникає еритема (запальний процес на шкірі чи слизових оболонках, що проявляється почервонінням).

Мінімальна кількість УФ-променів, що спричиняє невелику еритему чи легке почервоніння шкіри, залежить від: типу шкіри, її товщини, кількості меланіну в епідермісі, вироблення меланіну після перебування на сонці та інтенсивності випромінювання. Крім цього, здатність УФ-променів спричиняти еритему залежить від довжини хвиль випромінювання, що виражається як «спектр дії» еритеми. Він зазвичай знаходиться в діапазоні UVB променів.

Важливо пам’ятати, що опіків може зазнати будь-яка частина тіла – навіть мочки вух, губи, шкіра голови. Зазвичай, пошкодження шкіри з’являються протягом кількох годин після впливу УФ-променів. 

Симптоми та ознаки сонячного опіку:

·         біль та почервоніння шкіри в ураженій ділянці

·         шкіра гаряча на дотик

·         набряк

·         невеликі пухирі, наповнені рідиною, що можуть лопнути

·         головний біль, лихоманка

·         нудота та втома (у випадку сильного опіку)

·         очі, що болять та сльозяться.

Обов’язково звертайтеся до лікаря, якщо:

·         через сонячний опік утворюються пухирі, що покривають велику частину всього тіла;

·         пухирі виникають на обличчі, руках або статевих органах;

·         виникає сильний набряк у місці опіку;

·         є ознаки інфекції: біль, гній або червоні смуги біля відкритих пухирів тощо.

·         у вас немає покращень упродовж кількох днів.

Звертайтеся в екстрену медичну допомогу, якщо відчуваєте лихоманку, непритомність, зневоднення.

Протягом кількох днів тіло може почати відновлюватися самостійно, відшаровуючи пошкоджений верхній шар шкіри. Деякий час після цього, шкіра у  місці опіку може мати незвичний колір та малюнок. Сильний опік може загоюватися кілька днів.

Запобігти сонячним опікам та пов’язаним із ними станам можна, захистивши власну шкіру, особливо, – перебуваючи на свіжому повітрі, навіть у похмурі дні.

Запам’ятайте прості правила: 

1.  Не перебувайте на сонці з 11:00 до 16:00, коли воно світить найсильніше. Шукайте тінь, де це можливо, якщо не маєте змоги бути у прохолодному приміщенні в цей час.

2.  Не користуйтеся соляріями.

3.  Прикривайте відкриті ділянки тіла. Одяг має приховати ноги, руки та інші частини тіла, що можуть обгоріти. Подумайте про використання спеціально розробленого одягу для захисту від сонця. Перевірте на етикетці фактор захисту від ультрафіолету (UPF), що вказує на скільки тканина блокує сонячне світло. Чим вище UPF, тим краще.

4.  Часто використовуйте сонцезахисний крем SPF широкого спектру дії. Нанесіть його на відкриті ділянки тіла за 15-30 хвилин до виходу на вулицю. Не використовуйте сонцезахисні засоби, термін придатності  яких закінчився.

5.  Захищайте дітей від сонця. Якщо ви на вулиці, подбайте аби малюк знаходився у тіні. Не давайте дітям потрапляти під прямі сонячні промені, особливо у спекотні години. До 6 місяці не рекомендується наносити сонцезахисний крем. Тому, для захисту від сонця можна використовувати одяг або тінь.

6.  Надівайте сонцезахисні окуляри (із захистом від UVA і UVB променів) та капелюх із широкими полями, щоби прикрити обличчя, вуха та шию.

7.  Деякі лікарські засоби (певні антибіотики, ретиноїди тощо) можуть спричиняти підвищену чутливість до сонця. Проконсультуйтеся із лікарем щодо таких побічних ефектів.

Інтенсивне та багаторазове перебування на сонці, а також неодноразові опіки, прискорюють процеси старіння шкіри та збільшують ризики виникнення раку шкіри, зокрема меланоми, та інших захворювань, що вражають цей орган.

  

За матеріалами ДУ «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»

Українська традиція державотворення має тисячолітню історію і бере свій початок від утворення князем Олегом Давньоруської держави у 882 році. Саме у Княжу добу сформувалася давньоукраїнська мова, зародилася перша самоназва нашого народу – «руси», «русичі», «русини», нашою абеткою стала кирилиця. Із тих часів походить наш національний герб – тризуб, назва грошової одиниці – гривня, з 1187 року нам відомо використання слова «Україна». Не росія, а Україна є повноправним спадкоємцем державної і культурної традиції Київської Русі.

Та найбільш епохальною подією у вітчизняній історії стало Хрещення Русі 15 липня 988 року київським князем Володимиром Великим. Прийняття християнства знаменувало прийняття народом і державою не тільки найвищих етичних і моральних норм, а й обумовило докорінну зміну світогляду, розквіт освіти та культури, формування національної єдності, розробку першого кодексу законів, карбування власної монети. Окрасою і візитівкою столиці досі залишаються побудовані тоді шедеври архітектури світового рівня – Софійський собор, Києво-Печерська лавра, а також визначні пам’ятки в інших містах України.

З часу прийняття християнства Київська Русь перестала сприйматися іншими християнськими державами як варварський простір та увійшла до сім’ї цивілізованих країн та спільної європейської цивілізації. Більше того, за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого Русь-Україпа стала однією з наймогутніших держав Європи з високим для того часу рівнем життя, освіти та культури.

Давньоруська державна традиція знайшла своє продовження у Галицько- Волинському князівстві, у певних формах зберігалася у Великому князівстві Литовському, яке часто називали Литовська Русь.

Надалі ідею відродження власної державності підхопило українське козацтво. Під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вдалось створити Українську козацьку державу з власними кордонами, органами влади, адміністративно-державним устроєм, військом та зовнішньою політикою. Хоча ця держава була розділена згодом між московією та Річчю Посполитою, але значні елементи державності українці змогли зберегти у вигляді козацьких автономій з другої половини XVII до другої половини XVIII століття.

Наприкінці XVII – на початку XIX століть здавалося, що руйнування Запорозької Січі та знищення українського козацтва як стану, закріпачення селянства та суцільна русифікація призведуть до цілковитого зникнення українського етносу. Але знову, як той чарівний птах Фенікс, український народ воскресав із попелу. А разом із ним воскресала й ідея власної державності. Українське національне відродження XIX століття підготувало ґрунт для відродження Української держави у 1917-1921 роках.

Коли ці Перші визвольні змагання завершилися невдачею, нація не склала рук, а розпочала Другі визвольні змагання 1938-1950 років.

Напередодні і в часи Другої світової війни український народ намагався відродити свій суверенітет спочатку 15 березня 1939 року, проголосивши незалежність Карпатської України, а ЗО червня 1940 року прийнявши Акт відновлення Української держави.

У цей період боротьби за свою суб’єктність українці зазнали величезних втрат, але-в плани наддержав не входило існування Української держави.

Проте боротьба і жертви не були даремними. На подвигах попередників виросли нові покоління борців за волю. Зрештою 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90 % голосів було віддано за підтримку Акта проголошення незалежності України, ухваленого Верховною Радою України ще 24 серпня 1991 року, який став точкою відліку сучасної державності.

Мирний і поступальний розвиток молодої держави не сподобався російським імперцям. Коли всі політико-економічнІ спроби знищити новітню українську державність зазнали краху, рашисти з 2014 року вдалися до збройної агресії. Путінський режим заперечує не тільки існування України як суверенної держави, а й існування українців як окремого етносу. 24 лютого 2022 року розпочалися визвольні змагання за саме існування української нації.

Історія українського державотворення нероздільно пов’язана із розвитком українського війська та національними військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, вояків УПА. Сучасні Збройні Сили України та інші силові структури, стримуючи агресора – російську федерацію, захищають суверенітет, незалежність та державність України і доводять, що українці – народ-родина, народ-військо, армія сміливих і незламних.

Досвід минулих століть показав, що своя держава – це єдиний спосіб забезпечення фізичного існування і запорука стабільного розвитку та єдності нації. Очевидно, що впродовж усього свого історичного шляху український народ завжди виявляв бажання і чин здобути власну Українську Самостійну Соборну Державу.

Саме тому в день ушанування пам’яті видатного державотворця князя Володимира Великого та в День Хрещення Київської Руси – України 15 липня встановлено День Української Державності; цього дня вшановуємо всі етани нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна, демократична держава.

У нашій Конституції не просто так сказано: «Верховна Рада України від імені Українського народу… виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення… усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями… приймає цю Конституцію – Основний Закон України».

Отже, сучасна Україна живе не з дозволу супердержав чи міждержавних альянсів, а з поєднання ласки Божої з волею української нації.

Міністерство охорони здоров’я України та Громадська організація «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», що є засновником Відзнаки за професіоналізм і милосердя «Орден Святого Пантелеймона», підписали Меморандум про співпрацю щодо реалізації національної ініціативи «Посвіт пам’яті».

«Посвіт пам’яті» — ініціатива Ордену Святого Пантелеймона, покликана вшанувати медичних працівників, які віддали життя, рятуючи інших. Це не просто архів історій, а фундаментальна національна місія зі збереження пам’яті про героїзм і самопожертву, про безмежну відданість професії, яка рятує життя. «Посвіт пам’яті» — це символ національної вдячності та визнання подвигу медиків, які залишалися на своєму посту до останнього подиху. Водночас проєкт створює простір для діалогу між поколіннями, формуючи майбутнє медичної спільноти на прикладах справжньої відданості й людяності.

Цей документ засвідчує об’єднання зусиль державного та громадського секторів задля вшанування пам’яті медичних працівників, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок в умовах війни та надзвичайних ситуацій.

У період із 10 до 27 липня – Дня Святого Пантелеймона та Дня медичного працівника в Україні триватимуть інформаційно-меморіальні ініціативи, що включатимуть:

• проведення меморіальних кампаній зі встановленням інсталяцій пам’яті в закладах охорони здоров’я та інших публічних просторах; створення та розповсюдження тематичних відеоматеріалів та серій публікацій у соціальних мережах;
• трансляція пам’ятних відеороликів на цифрових рекламних площинах, розміщення банерів із зображеннями загиблих медиків;
• інсталяції – порожні стільці  з білими халатами та фотографіями загиблих медиків в лікарнях, що символізує їхню відданість професії та подвиг;
• уніфіковані пам’ятні знаки у медичних та освітніх закладах, де працювали або навчалися загиблі медики;
• звуковий сигнал пам’яті о 14:00 10 липня в медичних установах та в ефірі національних телеканалів — аудіоефект серцебиття, що поступово сповільнюється i зупиняється, з подальшим оголошенням хвилини мовчання;
• проведення урочистого покладання квітів до пам’ятників, пам’ятних знаків та місць поховань загиблих медиків, зокрема тих, що загинули в період російсько-української війни;
• підтримку родин загиблих — емоційну, юридичну, освітню.